Щитова опалубка для стін і колон: з чого складається, особливості різних систем та на що звернути увагу при виборі

Щитова, або вертикальна опалубка — це тимчасова система, яка використовується для бетонування стін, колон, пілонів, шахт та інших монолітних елементів до моменту їх повного затвердіння. Вона утримує бетон у заданій формі й забезпечує точну геометрію та рівну поверхню, що особливо важливо для подальших робіт і загальної якості конструкції.

Система щитової опалубки застосовується в будівництві житлових, комерційних та інфраструктурних об'єктів, де необхідно створити вертикальні бетонні конструкції з високою точністю та якістю поверхні та дозволяє ефективно формувати стіни різної висоти й товщини, забезпечуючи при цьому швидкість і безпеку будівельних робіт.

Далі у матеріалі ми детально розглянемо, з чого складається вертикальна опалубка, які існують її серії, залежно від навантаження та способу монтажу, на що звертати увагу при виборі системи, а також чи можна поєднувати елементи різних виробників між собою.

В основі вертикальної опалубки завжди лежить щит — металева рама, до якої прикріплена фанера. Саме вона безпосередньо контактує з бетоном і формує його поверхню. Від того, наскільки ця фанера рівна й міцна, залежить, яким вийде бетон після розпалублення: гладким і чистим або зі слідами стиків і хвилями.

Фанера в опалубці працює під високим тиском свіжого бетону, тому до неї висувають серйозні вимоги. Наприклад, якщо ребра розташовані з кроком 300 мм, прогин не має перевищувати 6 мм. Але в реальних проєктах, зазвичай, намагаються дотримуватись ще жорсткіших норм, особливо коли замовник висуває підвищені вимоги до якості бетонної поверхні.

Каркас щита може бути сталевим або алюмінієвим. Щити зі сталі — міцні, жорсткі, надійні, але дуже важкі. Вони можуть важити сотні кілограмів, тому на об’єкті без підйомного механізму з ними не впоратись. Таку опалубку ще називають важкою, адже для її монтажу необхідна важка техніка. Алюмінієвий каркас — легший, із ним можна працювати вручну, але він відповідно має нижчі характеристики щодо міцності й застосовується далеко не на всіх об'єктах.

Щити з’єднуються між собою за допомогою замків: у кожному профілі щита є спеціальні канавки, куди вставляється замок. Він не лише притягує один щит до іншого, а й вирівнює їх у площині. Наприклад, у системі PERI TRIO є можливість вставляти між щитами металеві або дерев'яні вставки до 10 см, щоб компенсувати нестачу довжини при комплектації.

Аби стримати тиск бетону, через отвори в щитах проходять стяжки — різьбові сталеві стержні, які з двох боків фіксуються спеціальними гайками. Стандартна система — W15. Якісні європейські стяжки розраховані на навантаження до 9 тонн. Проблема в тому, що на ринку є багато дешевших аналогів (турецьких, індійських, китайських), які можуть не витримувати й половини цього навантаження, а візуально виглядають майже так само. Якщо така стяжка трісне — постраждає не тільки бетон, а й сам щит. Тому важливо обирати тільки якісні матеріали та комплектуючі.

Після монтажу система має бути виставлена вертикально. Для цього використовують підкоси. Їхнє завдання — не тримати бетон, а зафіксувати положення щитів до моменту, допоки бетон не застигне. На відкритих ділянках вони захищають конструкцію від вітрового навантаження, особливо на висоті.

У випадках, коли щити підіймаються краном на всю висоту (наприклад, 5,4 м), важливо не забути про шини. Саме шина зменшує навантаження на замки та не дає конструкції щита викривлюватись під час транспортування.

Ще один важливий елемент — кронштейни. Вони потрібні для монтажу настилів, аби працівники могли безпечно переміщуватися вздовж стіни під час бетонування. Клієнт самостійно облаштовує настил із дощок, а кронштейни — забезпечують його стабільність.

Усю вертикальну щитову опалубку умовно поділяють на три типи: легку, середню та важку. Цей поділ базується не лише на вазі щитів, а й на умовах використання, типі об’єктів і допустимих навантаженнях від бетонної суміші.

Легка серія створена для ручного монтажу. Тут головне — щит має важити не більше 50 кг, аби двоє працівників могли спокійно перемістити його без залучення крана чи підйомника. Тому самі щити мають менші розміри — наприклад, 1,5х1,2 м. Каркас у таких щитах може бути сталевим або алюмінієвим, але через обмеження у вазі він, переважно, менш жорсткий, а самі щити — тонші. Таку опалубку використовують здебільшого на приватних будівництвах, у котеджах чи для формування фундаментів. Вона проста у використанні, але має обмеження: витримує менше навантаження, потребує більше з'єднань, а відтак — більше стиків. І кожен стик — це зайва шпилька, отвір і потенційний слід на бетоні.

Середня серія — це щось між «легко працювати вручну» і «необхідний кран». Щити тут можуть досягати 3 м у висоту при ширині до 90 см, а вага одного елемента коливається в межах 90-100 кг. Для такої серії на об’єктах часто комбінують ручну подачу й допоміжні підйомні механізми. Матеріали використовують ті ж самі: сталь або алюміній, але з міцнішими профілями, порівняно з легкою серією. Компроміс тут очевидний: система універсальніша, але знову ж потребує більше стиків, більше роботи з добірними елементами, і в підсумку — гірша якість бетонного відбитка.

Для більшості інженерних задач у моноліті використовують важку серію опалубки. Це повноцінні крупнощитові системи з високою несучою здатністю, масивним сталевим каркасом і жорстким профілем. Щити можуть мати розміри до 3,3х2,4 м, а їхня вага перевищує 200-300 кг. Деякі елементи важать навіть понад пів тонни, тому робота з ними завжди передбачає використання крана або маніпулятора.

Саме така опалубка застосовується на великих об’єктах — житлових комплексах, офісних і промислових будівлях, інфраструктурних спорудах із висотами стін 8-12 м і значною товщиною. Вона швидше монтується, дає менше стиків, забезпечує кращу геометрію і дозволяє досягти вищої якості бетону.

Важка серія краще підходить і для оренди: по-перше, вона міцна і витривала, її важко пошкодити в процесі експлуатації; по-друге, вона довговічна — витримує велику кількість циклів без втрати геометрії чи якості поверхні.

На відміну від середньої серії, яка може швидше виходити з ладу і вимагати частого ремонту або заміни, важка система стабільно відпрацьовує вкладення. У випадках, коли клієнт пошкоджує обладнання, ремонт важкої опалубки не спричиняє такого ж рівня конфлікту, як у ситуаціях, коли швидко псується менш надійна конструкція.

Останні 20 років на ринку України сформувалася стійка звичка працювати саме з важкою серією — з моменту, коли сюди зайшли системи західних виробників. Будівельники до неї звикли, зрозуміли її переваги в роботі, а нові покоління інженерів вчаться вже на ній. І хоча в деяких країнах досі будують стіни з дощок або кустарної фанери, в Україні важка щитова опалубка стала основою професійного моноліту.

В умовах будівництва «голий» метал швидко «зношується»: волога, пил, дія бетону, подряпини під час завантаження — усе це впливає на стан опалубки. Саме тому каркаси щитів завжди покривають захисним шаром — фарбою або цинком.

Фарбування — це найпоширеніший варіант. У відомих виробників, як-от PERI, воно якісне й довговічне, наноситься рівномірно і має певну товщину шару. Такі щити добре служать, особливо якщо їх регулярно чистити та зберігати у відповідних умовах. Але фарба з часом стирається, особливо на кутах, ребрах і місцях контакту з замками. Через це з’являється корозія, яка поступово «з'їдає» профіль.

Цинкове покриття — дорожче в виробництві, але значно витриваліше. У системах типу Doka Framax застосовують повне занурення у розчин — це означає, що кожен міліметр металу з усіх боків покритий цинком. Такий щит не піддається корозії навіть після років роботи на відкритих майданчиках. Його складніше пошкодити, він не боїться подряпин, вологи, реагентів. Щоб реально зіпсувати оцинковану раму — її треба хіба скинути з поверху.

Такі системи справді дорожчі на старті, але це випадок, коли довговічність повністю окуповує інвестицію.: якщо опалубку використовують багато разів, у складних умовах або в оренду — цинк працює краще. Вона менше псується, рідше потребує ремонту і довше зберігає товарний вигляд, що важливо і для замовника, і для логістики.

Фарба — робочий варіант, особливо якщо йдеться про якісне заводське покриття і контроль умов зберігання. Але у довгостроковій перспективі саме оцинковані системи краще витримують темп і навантаження великих об'єктів.

Залежно від того, для якої саме задачі складають комплект вертикальної опалубки, серія та розмір щита відрізнятиметься.

Наприклад, для стін, зазвичай, застосовують габаритні площинні щити висотою 270 або 330 см, шириною 240, 120, 90, 72, 60, 30 і 24 см. Це дозволяє компонувати конструкцію під конкретну геометрію об’єкта. Усі розміри традиційно вказуються в сантиметрах, згідно з європейськими стандартами. Наприклад, щит 330х240 — це висота 3,3 м, ширина 2,4 м.

Система для колон монтується за тим самим принципом, але з додатковими добірними елементами: якщо ширина пілона до 75 см, його формують за допомогою двох Г-подібних конструкцій; якщо більше — з довгих боків ставлять щити, а на короткі — торцеві накладки. Наприклад, пілон 270 см заввишки і розміром 90х60 см монтується так: на довгі сторони йдуть щити 90 см, а на короткі — щити-накладки по 60 см.

Усе це — базова комплектація. І саме від того, наскільки точно підібрані елементи й наскільки якісно їх встановлено, залежить результат рівної стіни в майбутньому та чи вистоїть опалубка під час заливки, загалом.

Поверхня бетону після розопалублення напряму залежить від якості панелі, яка встановлена на щиті. Саме вона формує фактуру, витримує тиск і впливає на кількість циклів використання опалубки без ремонту.

Формотворча панель — це елемент, який безпосередньо контактує з бетоном. Саме вона відповідає за гладкість поверхні, якість відбитка та кількість циклів, які витримує щит без ремонту. В Україні для цього переважно використовують водостійку березову фанеру товщиною 18 або 21 мм, залежно від виробника щитів. Це перевірене рішення, яке добре працює в наших умовах, доступне за ціною і легко замінюється у разі зносу.

Будхаб у своїх щитах використовує якісну українську фанеру або латвійську березову ламіновану фанеру: обидва варіанти витримують в середньому 40-80 заливок, залежно від типу бетону, умов очищення та умов експлуатації. Цей ресурс, звісно, можна розтягнути, але фанера все одно залишається витратним елементом, який потрібно періодично замінювати.

У європейських країнах, особливо в компаніях з великими орендними парками, все частіше відмовляються від фанери на користь пластикових формотворчих панелей. Це композитні матеріали на основі поліпропілену або склопластику, які не вбирають вологу, не розшаровуються і можуть витримувати до понад 1000 заливок. Їх можна ремонтувати термічно, шліфувати, і навіть після інтенсивного використання вони зберігають стабільну якість відбитка.

Звучить ідеально, але є нюанс — ці панелі набагато дорожчі, ніж фанера. Тому для звичайного будівельного майданчика або проєктів з обмеженим терміном їх використання вони не завжди виправдані. Такі рішення економічно доцільні там, де щитова опалубка постійно в роботі, без тривалих простоїв, або коли йдеться про великий власний орендний парк, де важливо зменшити витрати на обслуговування.

Фанера — це практичний стандарт для українських реалій. Пластик — інвестиція у довгу дистанцію. Вибір залежить не тільки від бюджету, а й від темпу будівництва, культури поводження з обладнанням і того, як довго ви плануєте працювати з конкретною системою.

На практиці часто виникає бажання поєднати опалубку з різних систем — особливо коли щось терміново не вистачає на майданчику або під рукою є схожі за форматом щити. Зовні вони справді можуть виглядати майже однаково: та сама висота, схожий профіль, навіть ті ж отвори під стяжки. Але чи означає це, що їх можна без проблем змішувати?

Технічно — часом так, особливо якщо йдеться про сумісні за розмірами і кроком отворів елементи. Але варто пам’ятати, що у кожної системи — свій профіль каркаса, своя товщина щита, форма замку, а часто й своя логіка стикування. Через це виникають мікророзбіжності: щити не зводяться в одну площину, замок «не сідає» правильно, отвори під стяжки не збігаються, з’являється щілина або — навпаки — надмірний тиск, який деформує елемент.

Усе це прямо впливає на якість бетонної поверхні. Наприклад, якщо стик між щитами навіть на декілька міліметрів «грає», на бетоні з’явиться злам. Якщо товщина різна — частина опалубки буде виступати, залишаючи слід на фасаді. У критичних випадках така міксована конструкція може не витримати навантаження, особливо на висоті чи при значному об’ємі бетону.

Окрім того, складніше передбачити поведінку всієї системи в роботі. Неочевидні речі — як то тип металу, жорсткість профілю, якість фанери чи навіть крок кріплення рам — можуть призвести до локальних прогинів або перекосів. А це не тільки про естетику, а й про час, повторне виконання робіт і відповідальність.

Змішування опалубних систем — це завжди компроміс. І хоча є випадки, коли це справді працює, особливо при грамотному контролі, у більшості ситуацій краще працювати в межах однієї системи. Це швидше, безпечніше і, головне, дає прогнозований результат.

Правильно підібрана система опалубки — це не просто про «що є в наявності на складі». Це рішення, яке має враховувати специфіку самого об'єкта, умови будівництва і навіть темп заливки. Якщо обирати систему навмання, на перший погляд, усе може здаватися сумісним, але в процесі — з’являються затримки, зайві витрати й компроміси з якістю.

У першу чергу, потрібно враховувати геометрію конструкції. Прості прямолінійні стіни дозволяють використовувати стандартні щити без зайвих добірок. Якщо ж у проєкті є вигини, уступи, вузькі вставки або нерегулярні форми, доведеться ретельно прорахувати розкладку щитів і наявність добірних елементів. Чим точніше підігнана система під геометрію, тим менше стиків, щілин і втрати часу на підгонку.

Висота стін і обʼєм бетону — це про навантаження. Для стін понад 3 м і значного об’єму бетону легкі серії не підійдуть. Система має витримати гідростатичний тиск без прогину й розбіжностей у площині. Тут важливі не тільки щити, а й надійні замки, стяжки й правильне розміщення підкосів або шин.

Наявність крана чи іншого підйомного механізму — один із вирішальних чинників. Важкі щити — це мінімум стиків і краща якість поверхні, але без техніки з ними не впоратись: якщо на майданчику не передбачено кран, доведеться обирати або легшу серію, або мікс із менших щитів, що передбачає більше ручної роботи.

Далі — кількість циклів використання. Якщо ви плануєте придбати опалубку, важливо розуміти, скільки циклів заливки вона має пройти. Для тривалого використання або великого парку логічно вкладатися у довговічніші системи з кращим покриттям. Якщо ж ідеться про оренду, варто зважати на ступінь зносу системи, її технічний стан і прозорість умов щодо втрат і пошкоджень.

І, нарешті, вимоги до якості бетонного відбитка: коли стіна згодом закривається оздоблювальними матеріалами, вимоги до точності відбитка менш критичні; тут ми можемо обрати дешевші варіанти, але якщо ж це видимі фасади, інтер’єрні поверхні або технічні зони без облицювання, бетон повинен бути чистим, рівним без слідів, хвиль, зубчиків чи викривлень у стиках.

Зрештою, опалубка — це інженерно підібрана система, адаптована під вимоги конкретної конструкції. Якщо все підібрано правильно — працює легко й дає якісний результат. Якщо ж щось десь не підходить, система починає «тягнути на собі» всі технічні похибки, які виливаються у час, гроші та роботу з початку.

В Україні сформувався ринок використання важкої серії щитової опалубки — вона добре знайома будівельникам, витримує інтенсивну експлуатацію і відповідає вимогам більшості об’єктів. У компанії Будхаб ми також орієнтуємось на важку серію, як базову. Але наш склад включає системи різного типу, тому ми завжди готові підібрати оптимальне рішення під специфіку саме вашого проєкту — з урахуванням геометрії, умов монтажу, термінів і бюджету.

Якщо ви вже маєте конкретний проєкт або хочете отримати рекомендацію щодо вибору системи опалубки — звертайтесь. Наша команда допоможе підібрати рішення з урахуванням усіх технічних параметрів і особливостей вашого обʼєкта.

+38 068 000 22 88


< Усі статті